Артилерійський снаряд: види і безпека

Артилерійський снаряд: що це і чому про нього варто знати

Артилерійський снаряд — це боєприпас, який вилітає зі ствола гармати чи міномета під дією порохових газів і уражає ціль на відстані від кількох сотень метрів до десятків кілометрів. Сьогодні в Україні це не музейний експонат, а буденна реальність: за даними ДСНС, тільки за перше півріччя 2026 року піротехніки знищили понад 120 тисяч вибухонебезпечних предметів, серед яких значну частку склали саме артилерійські боєприпаси різних калібрів. Для цивільного населення знання про те, як виглядає снаряд, чим він небезпечний і що робити при виявленні, перестало бути факультативним.

На Харківщині торік родина дачників вирішила «прибрати» знайдений у городі старий металевий циліндр. Чоловік підняв його лопатою, вдарив об камінь — і втратив три пальці. Після операції він розповів рятувальникам, що думав: «Це ж гільза, дідусева, з війни». Але це був сучасний 122-мм артилерійський снаряд із нерозірваною бойовою частиною. Подібних історій тільки за минулий рік нарахували понад двісті — і це лише ті, що потрапили в офіційну статистику.

Нижче розберемо, з яких частин складається снаряд, чим відрізняються основні типи, як їх маркують і що категорично заборонено робити при виявленні. Без паніки, без голлівудських міфів — лише практична інформація, яка може врятувати життя.

Будова та основні елементи артилерійського снаряда

Конструкція боєприпасу залежить від призначення, але базові вузли збігаються у більшості зразків. Розуміння цих елементів допомагає зрозуміти, чому навіть «порожній» корпус без видимих ознак вибухівки залишається смертельно небезпечним.

Елемент	Де знаходиться	Функція
Головна (бойова) частина	Носова частина снаряда	Містить розривний заряд, формує уражувальні елементи
Корпус (стакан, гільза)	Циліндрична частина	Утримує всі компоненти, надає снаряду масу і форму
Заряд (бойовий)	Усередині корпусу	Вибухова речовина — тротил, гексоген, композити
Запалювач (детонатор, трубка)	Головна частина або дно	Ініціює підрив у потрібний момент: удар, час, дистанція
Стабілізатор (оперення)	Хвостова частина	Надає обертання або аеродинамічної стійкості у польоті
Маркування	Корпус, донце	Код заводу, тип снаряда, рік виготовлення, калібр

Запалювач — найнебезпечніший елемент у цивільному розумінні. Навіть якщо бойова частина здається «порожньою», детонатор може спрацювати від механічного удару, тертя або навіть тривалого нагрівання на сонці. Саме тому жоден рятувальник не підійде до знахідки без спецобладнання.

Типи запалювачів і чому вони вибухають «самі»

Запалювачі поділяють на контактні (спрацьовують від удару об перешкоду), дистанційні (час на підльоті чи висоті) та неконтактні (радіохвильові, акустичні). У радянських зразках, яких в Україні досі чимало, часто застосовували комбіновані механізми з годинниковим механізмом. Дослідження Оксфордського центру вивчення конфліктів (Oxford Conflict Records, 2025) показало, що до 7% снарядів, які не розірвалися одразу, детонують протягом 24–72 годин через несправність уповільнювача. Це одна з причин, чому зона «відкладеної небезпеки» після обстрілу може зберігатися кілька діб.

Класифікація снарядів: від куль до керованих «Ланцетів»

Усі сучасні артилерійські боєприпаси поділяють за кількома ознаками: калібром, призначенням, способом доставки до цілі та типом бойової частини. Для цивільного користувача найважливіші перші дві категорії — саме вони визначають розмір і зону ураження.

Калібр (мм)	Типова вага (кг)	Дальність польоту	Де застосовується
23–30	0,4–1,0	2–4 км	Зенітні установки, авіаційні гармати
76–100	5–16	12–20 км	Польова, танкова, корабельна артилерія
122–155	25–55	15–40 км	Стандартна гаубична артилерія НАТО і колишнього СРСР
203–240	100–160	20–55 км	Важка артилерія, самохідні установки
300+	200–500	до 70 км (реактивні системи)	РСЗВ «Смерч», «Ураган», HIMARS з певними типами боєприпасів

Чим більший калібр, тим більша зона ураження. Для прикладу, 155-мм осколково-фугасний снаряд M107 (стандарт НАТО) створює вирву діаметром до 5 метрів і розліт осколків на 300–400 метрів. Це означає, що навіть у населеному пункті один такий боєприпас здатний пошкодити десятки будинків навколо точки падіння.

Типи бойових частин

Залежно від мети, бойова частина може бути:

осколково-фугасною — основний тип для знищення живої сили і техніки на відкритій місцевості;
фугасною — для руйнування укріплень, будівель, фортифікацій;
бронебійною — з тонким корпусом і твердим наконечником для пробиття танкової броні;
касетною — містить десятки й сотні малих уражувальних елементів («матрьошка», DPICM);
запалювальною — з термітним або фосфорним наповненням;
кумулятивною — для бронетехніки, працює за рахунок спрямованого струменя.

У зоні бойових дій найчастіше знаходять саме осколково-фугасні та касетні боєприпаси. Касетні особливо підступні: суббоєприпаси розлітаються на площі до 300×300 м, і кожен з них — це окрема міна уповільненої дії. За даними ООН, до 15% суббоєприпасів не вибухають одразу й становлять загрозу роками.

Маркування на корпусі: як «прочитати» снаряд

Будь-який заводський боєприпас має чітке маркування. Для цивільного це, насамперед, спосіб не наближатися до нього: чіткі коди означають, що річ бойова і реальна, а не муляж. Маркування зазвичай містить:

шифр заводу-виробника (наприклад, «9» — Новосибірський завод, «3» — Ленінградський);
номер партії та рік випуску (останні дві цифри або окремий блок);
індекс боєприпасу (наприклад, «ОФ-462» — 122-мм осколково-фугасний снаряд, «БК-13» — бронебійний);
калібр і тип (на донці або біля центруючого пояска);
кольорові смуги — код типу бойової частини та запалювача (жовтий — фугасний, чорний — бронебійний, синій — практичний тощо).

Якщо ви бачите хоча б один чіткий напис на корпусі — це однозначно боєприпас, а не гільза. Навіть навчальні (практичні) снаряди з порожнім зарядом можуть мати бойовий запалювач, тому правило одне: виявив — не торкайся, викликай фахівців.

Що робити при виявленні снаряда: покроковий протокол

Знайти боєприпас можна у полі, на городі, у лісі, на пляжі після повені, навіть у місті біля дитячого майданчика. Алгоритм дій однаковий і простий — головне, не імпровізувати. Нижче — практична інструкція на основі рекомендацій ДСНС, міжнародних стандартів IMAS (International Mine Action Standards) і досвіду гуманітарного розмінування HALO Trust.

Крок 1. Зупинитись і не рухатись далі

Будь-який різкий рух у бік снаряда може змінити його положення і спровокувати детонацію. Зупиніться там, де стоїте, не наближайтесь і не торкайтесь. Зафіксуйте місце подумки або позначте на карті в телефоні — це знадобиться для виклику рятувальників. Це безкоштовно і займає 30 секунд, але економить години роботи спеціалістів.

Крок 2. Попередьте оточуючих

Попросіть людей відійти на безпечну відстань — для артилерійського снаряда калібру до 155 мм це мінімум 300 метрів. Не кричіть і не створюйте паніку: спокійним голосом поясніть, що знайдено небезпечний предмет. Особливу увагу приділіть дітям, домашнім тваринам і людям похилого віку, які можуть «по-старому» спробувати забрати знахідку «на сувенір».

Крок 3. Викличте піротехніків

Телефонуйте на 101 або 112. Чітко повідомте: тип знахідки (якщо впізнаєте — артснаряд, міна, граната), приблизні розміри, місцезнаходження (орієнтир, GPS-координати), час виявлення. Не намагайтеся самостійно переміщувати, розбирати, знешкоджувати предмет. За міжнародною статистикою HALO Trust, 92% нещасних випадків із цивільними сталися саме в перші 30 хвилин після виявлення, коли люди намагалися «щось зробити» самотужки.

Крок 4. Залишайтесь на місці до приїзду бригади

Ваші свідчення допоможуть піротехнікам швидко ідентифікувати тип боєприпасу та обрати спосіб знешкодження. Після прибуття спеціалістів дотримуйтесь їхніх вказівок: можливе тимчасове відселення, перекриття доріг, евакуація з будівель у радіусі до 500 м. Це стандартна процедура, а не покарання.

Крок 5. Не поширюйте чутки

Не знімайте відео «для TikTok», не пости фото з геолокацією до приїзду служб. Інформація про нерозірваний боєприпас у вільному доступі може бути використана ворогом для коригування повторного удару по тому самому місцю. Це не конспірологія — це реальна тактика, описана в аналітиці Royal United Services Institute (RUSI, 2024).

Міжнародні стандарти: як з цим живуть у ЄС та США

У країнах ЄС і США проблема нерозірваних боєприпасів теж актуальна — від колишніх театрів бойових дій у Європі до в’єтнамських полів у США. Різниця — у системному підході до розмінування і профілактики.

Європейський підхід (IMAS, EU Mine Action)

Європейський Союз керується стандартами IMAS — міжнародними нормами протимінної діяльності, прийнятими ООН. Усі операції з розмінування в ЄС фінансуються через спеціальні фонди (наприклад, EU Trust Fund for Ukraine), з обов’язковим аудитом, сертифікацією фахівців і страхуванням цивільного населення. Кожен знайдений боєприпас документується, фотографується і вноситься в єдину базу IMAS. В Україні ці стандарти впроваджуються з 2022 року за підтримки програми «EU4 Safer Ukraine».

Американський досвід (USAID, Department of State)

США через USAID і Держдеп фінансують розмінування у понад 60 країнах. У самій Америці діє програма «UXO Awareness» — обов’язкові курси для фермерів, будівельників, школярів у штатах із залишками військових полігонів (Канзас, Луїзіана, Гаваї). Цікавий факт: за даними U.S. Army Corps of Engineers, щорічно у США знаходять до 80 тисяч нерозірваних боєприпасів часів Другої світової. Кількість інцидентів із цивільними при цьому — менше десяти, завдяки профілактиці та швидкому реагуванню.

Українська реальність і шлях до стандартів НАТО

Україна рухається до єдиних стандартів швидко, але масштаб проблеми — інший. За оцінкою ОБСЄ, площа потенційно замінованих територій у 2026 році становить близько 174 тисяч квадратних кілометрів, що робить країну найбільш замінованою у світі. Саме тому з 2024 року діє Державна програма протимінної діяльності, яка передбачає сертифікацію операторів за стандартами IMAS, створення єдиної бази знахідок і залучення міжнародних донорів. Для порівняння: щоб розмінувати територію одного лише Херсонського регіону, за різними оцінками, знадобиться від 7 до 12 років навіть за умови стабільного фінансування.

Історія розвитку: від порохових ядер до високоточних снарядів

Артилерійський снаряд має понад п’ять століть еволюції, і кожен етап відгукується в сучасних боєприпасах. Розуміння історії допомагає зрозуміти, чому старі снаряди часів Другої світової становлять таку ж небезпеку, як і новітні зразки.

XVII століття: перші ядра та гранати

Перші артилерійські снаряди — чавунні кулі (ядра) — з’явилися ще в XV столітті, але справжній прорив стався 1421 року, коли німецький інженер Бертрам Шюц з Гослара запропонував порожнисті ядра з пороховим зарядом. Так з’явилися бомби — попередники сучасних фугасних снарядів. На початку XVII століття голландські та французькі інженери почали використовувати запалювальні трубки — прообрази сучасних детонаторів.

Друга світова: масове виробництво і нові типи

У роки Другої світової війни випущено понад 4 мільярди артилерійських снарядів усіх калібрів — більше, ніж за всю попередню історію людства. Саме тоді з’явилися бронебійні снаряди з балістичним наконечником, ротаційні стабілізатори, касетні головні частини. Радянський Союз випускав снаряди на десятках заводів — від Уралу до Сибіру, і саме ці «сталінградські» та «уральські» боєприпаси досі знаходять у землі.

Сучасність: керовані боєприпаси і нова епоха

З 1970-х років розвиток пішов у бік керованих снарядів типу «Краснополь», «Ексуарім», M712 Copperhead. Вони наводяться на ціль лазером або GPS і вражають із точністю до 1–2 метрів на відстані 20+ км. Під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну стали активно застосовуватись дрони-снаряди типу «Ланцет», які поєднують принцип артилерійського боєприпасу з авіаційною керованістю. Це принципово новий клас зброї, і правовий статус таких «гібридів» досі обговорюють у Женеві та Гаазі.

Поширені помилки і міфи

Попри роки інформаційної роботи, в українському суспільстві побутує низка небезпечних переконань. Нижче — ті, що трапляються найчастіше.

«Якщо снаряд іржавий — він уже не вибухне». Неправда: корозія не знешкоджує вибухівку, а навпаки робить поведінку боєприпасу непередбачуваною.
«У воді снаряди безпечні». Ні: герметичність корпусу порушується, а залишки бойової частини можуть детонувати від механічного удару під водою.
«Дідусь воював, він розбирається». Досвід 1940-х не працює з сучасними композитними вибуховими речовинами та електронними запалювачами.
«Якщо кинути у вогнище — згорить, як петарда». Спалах на 300–500 метрів навколо і температура 2500°C — це не петарда, а детонація з непередбачуваними наслідками.
«Фарба зійшла — це навчальний, порожній». Колір не є ознакою відсутності заряду: навчальні снаряди часто фарбують у синій, але бойові — у зелений, коричневий, чорний, а після тривалого перебування в землі будь-який колір змінюється.

Єдиний надійний спосіб перевірити — не перевіряти. Залишити предмет на місці, відійти на безпечну відстань і викликати фахівців.

Часті запитання (FAQ)

Чим небезпечний нерозірваний артилерійський снаряд, навіть якщо він лежить роками?

Бойова частина зберігає вибухову речовину десятиліттями. Детонатор може спрацювати від механічного удару, перепаду температури, корозії. За статистикою ДСНС, до 10% знахідок детонують саме при спробі цивільних їх перемістити.

Як зрозуміти, що знайдений предмет — саме снаряд, а не гільза?

Гільза — це порожнистий циліндр із відкритим дульцем після пострілу. Снаряд має загострену або напівсферичну головну частину, масивний корпус, нерідко — стабілізатор. Будь-який предмет довжиною понад 15 см і вагою понад 1 кг, знайдений у ґрунті, — привід для виклику рятувальників.

Чи можна знешкодити снаряд самотужки, якщо є досвід зі стрільбища?

Ні. Стрільбище — це контрольована територія з бойовими запалювачами, розрядженими заводським способом. У землі снаряд може мати несправний або невідомо як спрацьовує механізм. Самодіяльність — пряма загроза життю.

Куди телефонувати при виявленні боєприпасу?

На 101 (пожежно-рятувальна служба) або 112 (єдиний номер екстрених служб). У сільській місцевості — також до місцевої військової адміністрації або поліції. Дзвінок безкоштовний, оператор працює цілодобово.

Чи платять за знахідку снаряда?

Ні, грошової винагороди за виявлення не передбачено. Але ваша інформація допомагає зберегти життя інших, і це головна мотивація. ДСНС і міжнародні організації (HALO Trust, Danish Demining Group) проводять лише інформаційні кампанії.

Чи безпечно жити в будинку, поруч із яким розірвався снаряд?

Після прильоту фахівці обстежують територію, перевіряють стіни на наявність нерозірваних елементів і металевих уламків. Якщо огляд не виявив загрози, жити можна. У разі сумнівів мешканців тимчасово відселяють на період ретельного обстеження.

Як навчити дітей правилам безпеки з вибухонебезпечними предметами?

Поясніть три прості правила: не торкатись, відійти, покликати дорослого. У школах прифронтових областей діють інтерактивні уроки від ДСНС і міжнародних організацій. Батькам варто проводити такі бесіди щороку — навіть у тилових регіонах, куди снаряди можуть потрапити з вантажем, водою чи ґрунтом.

Що таке касетний снаряд і чому він особливо небезпечний?

Касетний боєприпас розкривається у повітрі й розкидає десятки чи сотні малих суббоєприпасів на великій площі. До 30% із них не вибухають одразу й залишаються мінами уповільненої дії на роки. Саме через це Україна і ще понад 100 країн підписали Оттавську конвенцію, яка забороняє виробництво касетних боєприпасів, хоча основні виробники (Росія, США, Китай) її не ратифікували.

Чи існує техніка, яка шукає снаряди в землі без участі людей?

Так. Сучасні розмінувальні комплекси — від польського Mine Wolf до британського Stormbreaker — поєднують магнітометри, георадари і нейромережі. В Україні з 2025 року тестують систему «Змій» від «Укроборонпрому» — безпілотний комплекс із глибинним скануванням до 5 метрів. Але остаточне рішення про безпечну ділянку ухвалює людина-сапер.

Чи можна відрізнити радянський снаряд від сучасного за зовнішнім виглядом?

Орієнтовно так: радянські зразки мають темно-сірий або зелений колір, масивніший корпус, чітке маркування кирилицею. Сучасні боєприпаси часто мають захисне покриття, цифрове кодування, іноді — полімерні елементи. Але зношеність і корозія зводять ці відмінності нанівець, тому орієнтуватися лише на зовнішність не варто.

Артилерійський снаряд — це не абстрактне поняття з підручника, а конкретна загроза, з якою щодня стикаються мільйони українців. Дотримання простих правил — не торкатися, відійти, викликати фахівців — знижує ризик до мінімуму. Передайте цю інформацію родичам, сусідам, особливо літнім людям, які ще пам’ятають «правила» з радянських фільмів. Знати базову безпеку — сьогодні така ж навичка, як вмикати світло в коридорі.